Дзевы, у мяне ёсць вялікае жаданне паразмаўляць на складаную, неадназначную, глыбокую, не ведаю наколькі важную (важную, відаць), але дакладна надзвычай цікавую мне тэму "чаканні" (ожіданія).
Пры чым у розных ракурсах...Чаканні ў дачыненні да людзей, як такіх, да адносінаў з імі, чаканні ў часцы будучых падзей. Чаканні ад свету, чаканні і спадзевы, чаканні і расчараванні...
Думаю, гэтая тэма так ці іначай кранае кожнага, і нават на форуме сям-там сутыкаешся з водгукамі падобных абмеркаванняў. Але вось давайце, "ад першай лічбы", а? Накіраванасць гэтай галінкі і самога раздзелу форуму спрыяе, ІМХО. Дый тэма бясконцая, па мне...
Не ведаю, ці маю права, але вазьму сюды пару цытатаў. Без імёнаў (на усялякі выпадак) Для закваскі, так бы мовіць...
Бывает так, что соприкасаешься с человеком в каких-то местах - и они общие и взаимные, и ощущается близость. Человека в остальных аспектах достроил своими представлениями до полной картинки так, как тебе этот человек был бы очень-очень родным, во всём понятный. А потом оказывается, что в других аспектах вы разные очень. И вроде как разочарование. Я очень учусь сейчас останавливать себя, не достраивать, а смотреть, как остальные стороны разворачиваются.
И всё равно, даже если не так развернулись - был же такой чудесный момент, когда мы друга понимали. И спасибо.
А испортить/потерять, наверное, не совсем правильное слово. Может быть, не найти?
если человек в жизни проявится для меня как-то сильно нестерпимо, и совсем по-другому - так и хорошо, я узнала о нем больше, не буду вариться в своих односторонних иллюзиях
я вообще не думаю, что стоит что-то сберегать путем недоузнавания. если при открытии двери на новый угол предыдущая картинка развалится - что ж... ну, может с небольшими исключениями.
это про иллюзии как-то. Разочаровываемся мы же потому что кто-то наши ожидания/надежды не оправдал. Мы их сами придумали и сами прилепили к другому.
Да у меня это и не только про человеков - относительно ситуаций тоже. Не выстраивать какую-то схему развития событий очень сложно, точнее сложно потом принимать то, что она не в нарисованную сторону ветвится.
Яшчэ ад сябе сітуацыя. Колькі часу таму я праз адзін з форумаў (не гэты, іншы) пазнаёмілася з адным чалавекам. Мы доўга спісваліся па асьцы. Было адчуванне, што надзвычай блізкія адна адной. Агульныя тэмы, амаль аднолькавыя думкі, адныя фразы...
Калі мы сустрэліся ў рэале, я зразумела, што чэл не "мой". У звычайным жыцці мы ніколі б не сышліся. Наша перапіска амаль скончылася пасля таго...))) І я думаю, ці варта было сустракацца? Можа хай бы так і заставалася? Ну і што, што мы бачылі адна адну толькі з аднаго боку? Але гэта быў агульны бок, можа для такой формы камунікацыі нам было б гэтага дастаткова?
Гэта прыклад пра інтэрнет, але і ў жыцці ж бывае падобнае, не? Можа не варта даведвацца пра іншыя бакі? Можа лепей здавальняцца тым, што ёсць вядомага, што блізка?
Яшчэ ўзгадалася "Чазенія" Караткевіча сюды ж, калі хто чытаў....ІМХО, там пра тое якраз...Чэл абраў не расчароўвацца, і знік з жыцця іншага, падараваўшы толькі кавалачак шчасця....
Не ведаю, як пойдзе нам гэтая тэма...Але паспрабуем?
